Громадський підхід до психічного здоров'я під час війни надзвичайно важливий, оскільки він вирішує широкомасштабний психологічний вплив на різні соціальні групи, від жертв катувань до ветеранів; і сім'ї, що переживають траур, включаючи дітей та вдов.
Інтегруючи психічний догляд в більш широкі системи та наголошуючи на підтримці на рівні спільноти, ця стратегія забезпечує доступність та розриває стигматизацію у зверненні за допомогою. Політика, розроблена в рамках цього підходу, може значно допомогти в негайних рятувальних заходах та сприяти довгостроковому відновленню, сприяючи стійкості, економічній стабільності та соціальній єдності.
Налагодження втручань для задоволення різноманітних потреб населення, особливо в країні, яка постраждала від війни, передбачає визнання унікальних внесків та викликів груп, таких як ветерани, вдови, священики та вчителі, сприяючи більш інклюзивному та ефективному середовищу для психічного здоров'я.
Залучення цих груп не лише впливає на спільноту, але й вирішує їх конкретні потреби у психічному здоров'ї, зміцнюючи загальну соціальну структуру на тлі конфлікту та його наслідків. Ця стаття досліджує ці виклики більш детально.
У країні, що перебуває у війні
У країні, що перебуває у війні, вплив на психічне здоров'я у всіх соціальних групах — інвалідних ветеранів, сімей військовослужбовців, вдів, тих, хто переживає втрату, та дітей — вимагає всебічного громадського підходу до психічної допомоги.
Однак міжнародні рекомендації не враховують обмеження, пов'язані з наданням таких послуг у часи війни, коли обмеження на ресурси ще більші, люди змушені переселятися, а спільноти часто розпорошені. Крім того, дані можуть бути закритими або просто відверто оманливими через неможливість точно реєструвати випадки та бути прозорими щодо потреб.
Такий підхід гарантує, що втручання є не тільки широкомасштабними, але й адаптованими для задоволення різноманітних потреб цих постраждалих груп. Він визнає, що пережиті травми та стреси не є ізольованими на полі бою, а пронизують сім’ї та громади, вимагаючи рішень, спрямованих як на індивідуальне, так і на колективне зцілення.
Громадський підхід до психічного здоров'я також важливий, коли психічні служби настільки перевантажені, і просто недостатньо навчених консультантів і психіатрів, щоб задовольнити потреби. Голістичний характер стратегій громадського здоров'я дозволяє інтегрувати психічний догляд у існуючі системи, що робить його більш доступним для тих, хто в ньому потребує. Наприклад, шляхом навчання вчителів, духовенства та лідерів спільнот у базовій підтримці психічного здоров'я суспільство може створити мережу перших реагентів, які можуть надавати негайну підтримку та направляти людей на професійний догляд. Групи, такі як вчителі, знаходяться в сильній позиції для досягнення іншої вразливої групи - дітей. Ця стратегія також відіграє важливу роль у зменшенні стигми навколо психічних проблем, тим самим стимулюючи більше людей звертатися за допомогою. Крім того, громадський підхід сприяє впровадженню політики, що захищає та сприяє психічному благополуччю, навіть у центрі конфлікту. Стрес, викликаний травмою війни, може стати тригером для хронічних захворювань, включаючи деменцію та серцево-судинні захворювання, тому вплив раннього втручання/підтримки психічного здоров’я може бути високорентабельним використанням ресурсів. Пріоритет психічного здоров’я не тільки допомагає під час негайної кризи, але й закладає основу для довгострокового відновлення та стабільності, гарантуючи, що шрами війни не перешкоджатимуть постійному розвитку суспільного та індивідуального потенціалу для зростання та миру.
Характеристики громадського підходу до психічного здоров'я включають:
Стратегії профілактики: Впровадження програм для запобігання виникненню проблем з психічним здоров'ям, таких як освітня діяльність у спільноті, сприяння стійкості та тактики раннього втручання. Особливим пріоритетом на даний момент є профілактика самогубств та траур, який вона викликає.
Політика для всього населення: Розробка політики та регулювань, які створюють підтримувальне середовище для психічного здоров'я, такі як зменшення стигми та забезпечення доступу до ресурсів для психічного здоров'я для всіх категорій населення.
Залучення спільноти: Мобілізація ресурсів спільноти, включаючи школи, робочі місця та релігійні організації, для створення підтримувальної мережі для психічного благополуччя.
Інтегрована медична допомога: Включення психічного догляду в більш широку систему охорони здоров'я для забезпечення голістичної допомоги, включаючи фізичне та психічне здоров'я.
Дані та дослідження: Використання даних для розуміння масштабу проблем з психічним здоров'ям, ідентифікації груп ризику та вимірювання ефективності втручань.
Відхилення даних та оцінки
У країни, що перебуває у війні, дуже мало даних через потребу в секретності та безпеці, а також ситуація може змінюватися дуже швидко, тому потрібна критична перевірка та розуміння контексту, в якому були зібрані дані. Ще однією складністю є дуже різні потреби груп у населенні та способи їх досягнення. Приклади різних груп включають ветеранів, вдів, священиків та вчителів. Вивчення проблем можуть бути використані для якісних досліджень та можуть бути використані як приклад для обміну з іншими організаціями та у різних регіонах країни.
Церкви - їх унікальна роль та вплив
Як лідери спільнот, священики можуть відігравати ключову роль у зменшенні стигми щодо психічного здоров'я. Програми навчання можуть забезпечити їм навички для надання базової психологічної підтримки та направлення осіб до професійної допомоги.
Надання емоційної та духовної підтримки: Вони можуть надавати консультації та духовне керівництво людям, які зіткнулися з емоційними наслідками конфлікту. Ця підтримка може бути критичною для загоєння та впорання з трауром, втратою та травмою.
Пропаганда помирення та прощення: Релігійні лідери часто пропагують прощення та помирення, що в кінцевому рахунку є важливим для зцілення розбіжностей у спільнотах. Вони можуть сприяти діалогам та миротворчим заходам, допомагаючи людям та групам зрозуміти та співчувати взаємним досвідам та перспективам.
Надання практичної допомоги: У багатьох випадках церкви або релігійні організації надають необхідні послуги, такі як харчування, притулок та медична допомога для тих, хто постраждав від конфлікту. Священики та пастири можуть мобілізувати ресурси та координувати зусилля для задоволення цих фізичних потреб.
Захист правосуддя та миру: Вони можуть відігравати роль у захисті прав людини та миру, забезпечуючи вирішення кореневих причин конфлікту, а також важливість документування військових злочинів.
Створення безпечних просторів для зцілення: Церкви та релігійні збори можуть слугувати як безпечні простори, де люди можуть поділитися своїми досвідами, виразити свої емоції та отримати підтримку спільноти. Ці простори можуть бути важливими для психологічного зцілення.
Освітня діяльність: Вони можуть освічувати своїх прихожан щодо важливості та природи травми та змін, які вона може викликати. Це щось, що ми дослідили на раніше проведеному вебінарі.
Розвиток стійкості спільноти: Заохочуючи відчуття спільноти та належності, релігійні лідери можуть допомогти підвищити стійкість проти майбутніх конфліктів. Це включає в себе налагодження міцних, підтримуючих мереж у спільноті.
Духовне керівництво та надія: Нарешті, як духовні лідери, священики та пастири надають надію та почуття мети, що може бути особливо важливим у часи відчаю та невизначеності після конфлікту.
Священики та пастори традиційно відігравали важливу роль у підтримці спільнот, які постраждали від травми конфлікту, визнавши, що вони часто вбудовані в місцеві спільноти, будь то в міських або сільських, розуміють місцевий контекст та мають довірену роль.
Однак іноді очікування, що покладаються на них, можуть бути великими і виходити за межі того, на що їх досвід чи навчання підготували їх. Це ілюструється історією пастора Саші.
"Я - пастор, базуюся в Києві, і пережив увесь жах російської атаки на місто. Зокрема, я активно допомагав людям, які проживали в Ірпені та Бучі, містах, які стали центром тривалого бою та російської окупації. Обидва міста стали відомі своєю жорстокістю та брутальністю, які показали росіяни.
Я, як пастор, пережив увесь об'єм страждань, спричинених російською атакою та окупацією. Протягом тижнів я допомагав чоловікам, жінкам та дітям, яких росіяни жорстоко обходилися. Багато людей були повністю травмовані. Я, як пастор, ніколи не переживав чогось подібного, і було важко зрозуміти, що робити. Масштаб насильства та шкоди, завданої людям - старим і молодим, чоловікам, жінкам та дітям - був щось абсолютно немислимим. Навіть зараз, через два роки, я особисто травмований стражданням, яке бачив.
Також мене дуже засмучувало моє невміння допомагати страждаючим більше. Ніщо не підготувало мене до цього жахливого досвіду, і я відчував себе безсилим у наданні допомоги. Це було жахливо переживати. Як пастор, люди звертаються до мене за підтримкою, консультаціями та порадами, але в наслідок Ірпінської та Бучанської подій я відчував себе недостатньо підготовленим і неспроможним надати допомогу, яка так сильно потрібна.
Я б хотів мати конкретну підготовку для допомоги людям, які пережили травми війни, і, отже, бути здатним допомогти відновитися від психічних травм. Однак я впевнений, що для цього необхідна певна підготовка разом з доступом до професійних психологів для надання консультацій та допомоги у виняткових випадках. Також я добре усвідомлюю, як важко впливає на психіку допомога людям, які пережили травми. Тому також важливо, щоб пастори, подібні мені, мали доступ до психологів для допомоги у власному психічному благополуччі."
Досвід пастора Саші породжує кілька питань:
Як пасторів та священиків можна краще підтримувати?
Як можна навчити пасторів та священиків розпізнавати та лікувати ПТСР?
Які навчальні матеріали, такі як відеоролики, та послуги підтримки, такі як доступ до негайної допомоги від кваліфікованих психологів, можуть бути доступні?
І що можна вивчити з існуючих ініціатив?
Це питання, які форум почав досліджувати.
Як може виглядати служба підтримки церков?
Групи рівних мають природне розуміння динаміки та культури кожної групи. Задовольняючи специфічні потреби цих груп і заохочуючи підтримку між групами, можна створити більш інклюзивне та ефективне середовище психічного здоров’я. Це проілюстровано труднощами, з якими стикаються церкви у підтримці своїх священиків і пасторів, а також своїх громад – чи то в Україні, чи то тих, хто був переміщений зі своїх громад, чи тих, хто покинув країну і тепер є частиною ширшої діаспори. .
Ознайомлення з думками ветеранських організацій з усього світу
Однією групою, яка була в центрі уваги підтримки психічного здоров'я, є ветерани. Організації ветеранів у США та Великій Британії були в авангарді створення програм психічного здоров’я на рівні громади, спрямованих на лікування травм, реінтеграцію та підтримку громади. Ці програми часто наголошують на підтримці однолітків, використовуючи спільний досвід для сприяння розумінню та зціленню. Навчання стійкості та стратегіям подолання, а також адвокація змін політики для покращення доступу до послуг психічного здоров’я також є ключовими компонентами.
Наприклад, підтримка поранених ветеранів (SWV) у Великій Британії пропонує комплексний підхід до допомоги ветеранам із фізичними чи психічними травмами за допомогою різноманітних програм, розроблених для покращення їх відновлення та реінтеграції в суспільство.
Програма стійкості психічного здоров’я SWV демонструє різноманітні потреби ветеранів, які потребують підтримки психічного здоров’я, надаючи варіанти, що виходять за рамки моделі «універсальний розмір для всіх». Він заохочує ветеранів брати участь у спортивній абілітації або знеболюванні як перший крок, що веде до подальшої підтримки, адаптованої до їхніх конкретних потреб. Після завершення початкових програм ветеранів запрошують взяти участь у цих шляхах, пропонуючи керівництво та підтримку для пошуку повноцінної кар’єри та реінтеграції в суспільство. Техніка емоційної свободи (EFT) надається ветеранам із посттравматичним стресовим розладом, болем та іншими проблемами психічного здоров’я, які брали участь у програмі SWV. Ці сеанси EFT є неінвазивними та не вимагають детального перегляду травми та спрямовані на те, щоб допомогти ветеранам впоратися з тривогою, депресією, посттравматичним стресовим розладом і хронічним болем.
Одним зі спільних викликів у підтримці ветеранів є забезпечення ранньої інтервенції. Потреби у психічному здоров'ї часто не враховуються на початковій стадії травми, оскільки увага зазвичай зосереджена на життєвій підтримці. Докази показують, наскільки цінними можуть бути ранні втручання, що потенційно можуть трансформувати довгострокові результати, як це досліджується у цьому блозі "Реабілітація починається з нуля" (посилання на блог: https://www.lsngroup.org/post/rehabilitation-starts-at-time-zero). Однак часто важко впливати на політику та практику на ранніх етапах ланцюжка догляду, коли ресурси часто перебувають під найбільшим тиском з точки зору часу.
Моє Коло - кейс з дослідження підтримки в колі ровесників.
Ще одна ініціатива, яку ми задокументували, - це проект "Моє Коло", який базується у Львові та надає групи підтримки для українців, які справляються з психологічними наслідками війни.
Під керівництвом команди експертів з психічного здоров'я, Моє Коло поєднує знання професіоналів з силою спільного досвіду. У групі підтримки ізоляція та самотність, які часто супроводжують травму, можуть бути замінені відчуттям приналежності та спільної людськості. Команда психологів використовує практики, підтверджені доказами, навчаючи учасників практичним інструментам та технікам для управління стресом, тривогою та іншими симптомами травми.
Підхід Моє Коло ґрунтується на моделі взаємопідтримки кола ровесників, з модерованими груповими сесіями, які зосереджуються на конкретних проблемах. Спочатку вони спрямовувалися на сім'ї загиблих військових, людей із життєво важливими травмами та біженців, але розширили свою діяльність, щоб займатися тривогою, депресією та самогубством серед загальної популяції. Недавній семінар про ПТСР зібрав дуже велику кількість реєстрацій, що свідчить про значний попит на освіту з питань психічного здоров'я. Три ключові питання, яким вони приділили увагу, включають масштаб проблеми, культурний опір онлайн-терапії та географічну недоступність.
Групи взаємної підтримки, такі як Моє Коло, - це не лише джерело зручності та зв'язку; вони є спасінням для осіб і спільнот, які борються з травмою війни. Надаючи безпечний простір для обміну досвідом, навчання та зцілення, ці групи відіграють критичну роль у відновленні життів і спільнот, розриваних конфліктом. Для ознайомлення з профілем Моє Коло дивіться https://www.lsngroup.org/post/healing-together-the-impact-of-peer-support-groups-in-war-torn-ukraine
Вдови часто стикаються з унікальними психологічними та соціальними викликами. Lagarta була створена вдовою та психотерапевтом для надання підтримки іншим вдовам - з послугами, що ґрунтуються на її власному досвіді. Основний акцент Lagarta полягає у наданні вдовам консультування з горя, фінансової підтримки та програм інтеграції в спільноту.
Будь ласка, зареєструйтеся тут, щоб почути їхню історію на наступному форумі.
Висновки
Вирішення питань психічного здоров'я в постконфліктних суспільствах є ключовим для забезпечення довгострокової стабільності та відновлення, оскільки це сприяє загоєнню травм, запобігає ескалації насильства, підтримує реінтеграцію, стимулює економічне відновлення, сприяє соціальній єдності, полегшує навантаження на системи охорони здоров'я і зміцнює суспільні інституції. Шляхом вирішення цих проблем ініціативи з психічного здоров'я значно сприяють відновленню соціальної тканини та сприяють створенню сталої, мирної майбутньої для спільнот, які постраждали від конфлікту.
Публічний здоров'явий підхід до психічного здоров'я у воєнних умовах є невід'ємним для вирішення багатогранних психологічних впливів на різноманітні соціальні групи. Інтегруючи догляд у загальні системи та сприяючи спільнотно орієнтованій підтримці, такі стратегії покращують доступність, зменшують стигматизацію та сприяють стійкості. Цей підхід, який акцентується на запобіганні, широкомасштабних політиках та залученні спільноти, кладе основу як для негайного полегшення, так і для сталого відновлення. Він підкреслює важливість адаптації втручань для задоволення різноманітних потреб, що в кінцевому підсумку сприяє стійкості та зростанню суспільства після конфлікту. Цей голістичний та інклюзивний метод не лише вирішує негайні потреби психічного здоров'я, але й відновлює соціальну тканину, забезпечуючи майбутнє, де спільноти можуть процвітати, незважаючи на шрами війни.